Вівторок, 20.02.2018, 16:43
Вітаю Вас Гість | RSS

Сектор культури та туризму Решетилівської райдержадміністрації

Борці за незалежність України

До 120-річчя Юрія Горліс – Горського

Нещодавно в читальному залі Решетилівської районної бібліотеки відбувся «круглий стіл», організований директором районного музею Юрієм Кісілем, присвячений 120-річчу з дня народження нашого земляка, талановитого письменника, військового та політичного діяча, який все своє життя присвятив боротьбі за незалежність України Юрія Городянина – Лісовського (літературний псевдонім Юрій Горліс – Горський). У зібранні взяли участь не байдужі до історії України та рідного краю люди: Анатолій Ханко - заступник голови Полтавської обласної ради, Іван Черкун - перший заступник голови РДА, Віктор Бережний - заступник голови районної ради, Олег  Коцар – депутат районної ради, Володимир Зінченко - начальник районного відділу освіти, Олексій Лапко – лауреат обласної премії Горліс – Горського, директор Піщанської ЗОШ І-ІІІ ступенів, учителі історії Решетилівської гімназії ім. І. Л. Олійника Ігор Гмиря і Наталія Ширшова та Решетилівської ЗОШ І-ІІ ступенів Сергій Антонець,  Світлана Гудзь –завідуюча сектором культури і туризму РДА, Володимир Мазур – художник і громадський активіст, Григорій Кошкалда – краєзнавець та інші.

Дещо з біографії:

На початку засідання було продемонстровано відеофільм про Городянина - Лісовського знятий  журналістами обласного ТРК «Лтава» у циклі фільмів про видатних жителів Полтвщини, які під час Української національної революції 1917 – 1921 років боролися за незалежність України.

Там розповідається, що Юрій Городянин – Лісовський народився 14 січня 1898 року в селі Демидівка Полтавської губернії, свого часу закінчив Полтавську гімназію. Під час Першої світової війни служив на офіцерській посаді в російській армії. У 1917 році, під час українізації збройних сил колишньої Російської імперії, одним з перших вступив до українського війська, яке боролося за незалежність України і став старшиною – кіннотником Запоріжського полку УНР (прохання не плутати зі званням «старшина» в  радянській армії, бо в армії Української Народної Республіки старшинами називали офіцерів). Взимку 1920 року захворів і був залишений на лікування в урочищі «Холодний Яр» неподалік від Чигирина що на Черкащині. Там його зворушили селяни, які, піднявшися на збройну боротьбу за незалежність України, створили своєрідну «холодноярську республіку» на прапорі якої було написано: «Воля України або смерть», і віталися  між собою гаслом «Слава Україні!».

 Після одужання під псевдонімом «Залізняк» його призначили осаулом першого куреня  полку гайдамаків «Холодного яру». Брав участь в багатьох боях з більшовицькими окупантами. Внаслідок своєї доброти (пощадив життя начальнику міліції – українцю, а той викликав полк червоної кінноти), потрапив у полон, чудом втік втік з-під розстрілу «чекістами» й знову повернувся у Холодний яр. У 1921 році був посланий отаманами Холодного яру на переговори з керівництвом УНР, яке на той час знаходилося в еміграції у Польщі. А холодноярці після цього аж до 1922 року чинили опір російським загарбникам. Про боротьбу холодноярців у 1937 році видав  документальну книгу «Холодний яр», яка стала бестселером серед тодішніх мешканців України, що знаходилися під польською окупацією. За свідченням істориків, які отримали доступ до архівів СБУ, де зберігаються документи колишніх радянських спецслужб, більшість подій та осіб описаних в романі мають документальне підтвердження. До речі, саме з цієї книги воїни УПА, які боролися проти німецьких та радянських окупантів в роки Другої світової війни та по її закінченню, запозичили у холодноярців спосіб будувати в лісах підземні схованки - «схрони» непомітні для ворогів.

А до цього Юрій займався підпільною роботою на території порадяншиної України, готуючи повстання задля здобуття нею незалежності. Потрапив до рук ГПУ. Пройшовши пекло радянських концтаборів зумів втекти з психіатричної лікарні, куди його завдяки вмілій симуляції запроторили «чекісти». Після цього окрім «Холодного яру» написав ще кілька книг про боротьбу українців за свою незалежність на початку минулого століття, описав  життя в СРСР під час сталінських репресій та жахіття радянських концтаборів.

 На початку Другої Світової війни боровся за незалежність Закарпатської України. У 1939 році допомагав фінам відстоювати свою незалежність від радянських загарбників (до 1917 року Фінляндія, як і Україна, частина Польщі, країни Балтії були колоніями Російської імперії), гуртуючи українців на боротьбу зі спільним колонізатором. Допомагаючи фінам зі зброєю в руках, в газетних публікаціях оспівував велич фінського народу, який, згуртувавшись, став на захист свого національного буття й переміг набагато сильнішого агресора.   

 У 1942 році Юрій побував у Холодному яру й побачивши там наслідки 20-річного панування більшовиків, переконався у правдивості слів ще одного уродженця Полтавщини Симона Петлюри про те, що зовнішній ворог нам, українцям, був би не страшним, якби не було ворога внутрішнього – незгоди між собою…  Що є актуальним і в наш час.

По закінченню Другої світової війни Городянин - Лісовський разом з сім’єю опинився в таборі для переміщених осіб «Ді-Пі» в німецькому місті Ульм, яке знаходилося під опікою американської окупаційної влади. Там, разом з емігрантами з України, зокрема з іще одним талановитим письменником Іваном Багряним (автор книжок «Сад Гетсиманський», «Тигролови»). уродженцем міста Охтирка Сумської області та іншими, став співзасновником Української Революційно -  Демократичної партії.   Але між українським емігрантським загалом «поповзли» кимось розповсюджувані чутки про те, що Юрій є агентом чи то радянської, чи то польської, чи то ще якоїсь розвідки. 27 вересня 1946 року він безслідно зник. У тому, хто приклав рук до цього зникнення історики не мають конкретної відповіді до цього часу…

Наприкінці фільму його автори розповіли про те, що в багатьох містах та селах України, зокрема у Львові, іменем Горліс – Горського названо вулиці, у селі Медведівка, що поряд з «Холодним яром» йому встановлено пам’ятник. Та і сам «Холодний яр» і навколишні села стали місцем паломництва патріотів України зі всього світу, в Канаді щорічно організовують Горліс – Горлівські читання. А от у Полтаві, Решетилівці і Демидівці  по вшануванню земляка майже нічого не зроблено.

Обговорення:

Анатолій Ханко доповнив географію місць де Горліс – Горського пам’ятають і вшановують. Розповівши про те, як захищаючи незалежність України на Донбасі,  зустрівся зі снайпером – шведом, який воював у складі батальйону «Азов». Той розповів, що в сусідній з Швецією Фінляндії встановлено пам’ятник українцям які у 1939 році допомагали фінам відстоювати свою незалежність. Цим українським підрозділом командував Городянин – Лісовський. Радянські загарбники вельми не долюблювали цей підрозділ, адже по-перше, українці були мужніми бійцями, яким окрім власного а по-друге, вміло організували проукраїнську пропаганду серед ворожих військ, постачаючи за лінію фронту листівки. Внаслідок чого чимало українців, призваних до червоної армії, проживши до того певний час у «сталінському раю».  переходили на бік фінів, щоб боротися «за вашу і нашу свободу». А ще «віцеспікер обласного парламенту» повідомив, що вже після зняття фільму у Полтаві одну з вулиць було названо  іменем Горліс –Горського, а рішенням обласної ради  запроваджено обласну премію  Горліс - Горського.

Не сиділи «склавши руки» і решетиляни. Наталія Ширшова та Ігор Гмиря повідомили, що учні та вчителі Решетилівської гімназії ім.. І. Л. Олійника провели велику пошукову роботу зібравши з різних джерел чимало інформації про життєвий шлях Горліс – Горського. Зокрема щодо місця його народження. Адже Юрій, перебуваючи на підпільній роботі, старався не розповсюджувати цих даних для того, щоб не підставити своїх родичів під більшовицькі репресії. Відомо було лише те, що він народився в селі Демидівка Полтавського повіту. А таких сіл два , одне в нашому, інше в теперішньому Глобинському районі Полтавщини. Але  вітчизняні історики сходяться на тому, що його малою батьківщиною є «наша» Демидівка. Одним з вагомих підтверджень цієї версії є те, що історики, знайшовши в архівах залишки церковних книг (такі собі РАЦСівські реєстраційні списки за часів Російської імперії) з’ясували, що в «глобинській» Демидівці прізвище Городянин зовсім не зустрічалось. А от у «нашій» - було.  З цього приводу Віктор Бережний зауважив, що з метою виховання справжнього патріотизму вшановувати таку історичну постать не завадить  і нам  і глобинчанам…

Що стосується зникнення Горліс – Горського у 1946 році, то як чимало істориків , та і більшість  присутніх на засіданні «круглого столу» побачили за цим «руку Москви». Зокрема тому, що у листопаді 1945 року радянський маршал Жуков написав листа командувачу окупаційних військ США в Німеччині Ейзенхауеру про видачу радянських спец органів велетенський список осіб, які у різні роки боролися з радянською владою. Серед них 38-им значився Горліс – Горський як «Голова комітету Український народний союз». Американці Юрія не віддали…   

 Пошуковці гімназії в електронному вигляді створили буклети, брошури, календарі присвячені борцю за незалежність України. Прозвучали пропозиції знайти можливість роздрукувати зібрані матеріали на папері й розповсюдити серед жителів району в першу чергу серед депутатів районної міської та сільських рад, у школах району. А вже потім братися за вшанування пам’яті нашого славного земляка шляхом встановлення меморіальних дошок та інших пам’ятних знаків, присвоєння імені Горліс – Горського вулицям. Адже, як виявляється про нього на Решетилівщині і досі мало хто знає.

Окрім того, як повідомив Іван Черкун, до 120-ї річниці з дня народження Юрія Горліс – Горського в Решетилівці започатковується обласний турнір з греко – римської боротьби який відбудеться незабаром і стане традиційним.

Прозвучали також пропозиції про те, щоб з метою військово – патріотичного виховання молоді, у лісовому масиві поряд з Демидівкою влітку організовувати у пам'ять про земляка свого роду невеликий «Холодний Яр», де підростаюче покоління могло б проявити себе у рамках заходу «сокіл –джура», який регулярно проводиться по всій Україні.

Коли мова зайшла про перспективу встановлення пам’ятників патріотам України Ігор Гмиря висловив думку, про те, що вшанування на належному рівні пам’яті Горліс –Горського матиме для решетилівського (та й демидівського) люду не лише патріотичні, а й меркантильні наслідки у вигляді відвідин нашого краю туристами як з України так і з – за її меж. Якщо вони масово їдуть в оспіваний письменником «Холодний яр», на Черкащині, то не обминуть і місце народження автора книги про холодноярців. А Юрій Кісіль наголосив на тому, що вже час встановити в Решетилівці пам’ятник жителям нашого краю, які у 1917 – 1921 роках боролися за незалежність України, дані про яких є в очолюваному ним музеї. Хоча б заради того, щоб для тих їх нащадків, які не є «славних прадідів великих правнуками поганими», існувало місце для вшанування  подвигу предків, який вони здійснили на благо рідного народу.

 

Головна театральна подія 2018 року в Решетилівському районі.

19 січня 2018 року Полтавський обласний академічний музично-драматичний театр ім. М.В.Гоголя представить на сцені Решетилівського районного Будинку культури моно-виставу за творчістю Великого Кобзаря Т.Г. Шевченка "В степу безкраїм за Уралом".

Вистава побувала вже в 12 районах області за ініціативи Громадської ради при Полтавській облдержадміністрації та за підтримки голови Полтавської обласної державної адміністрації В.А. Головка в рамках Всеукраїнської акції "Майстри мистецтв - трудівникам села".

Режисер, постановник та виконавець головної ролі - народний артист України Василь Голуб.  

Щиро запрошуємо всіх, кому не байдуже театральне мистецтво, відвідати виставу.  Вхід – безкоштовний.

МІТИНГ З НАГОДИ ДНЯ ГІДНОСТІ ТА СВОБОДИ

     Україна має багатовікову історію, починаючись від самої Київської Русі. І весь цей час наш народ виборював право мати свою власну державу.

     З часу Незалежності країни, 2004 рік – став проявом громадянської активності під час Помаранчевої революції яка увійшла в історію як свято Свободи, та 21 листопада 2013 року київські студенти, протестуючи проти незаконних рішень влади, вийшли на Майдан щоб відстояти своє право на вільний європейський розвиток.

   Це призвело до того, що люди почали виходити на вулицю, і Європротест перетворився в Єврореволюцію. Революція, яка була названа Євромайдан, або Революція гідності. Це революція кожного українця, якому набридло стояти на колінах і хочеться достойного життя у власному домі. Люди їхали на Майдан до Києва, щоб відстояти своє майбутнє. Загинуло чимало людей з різними точками зору. Але всі вони були громадянами України.

     В селищі Решетилівка відбувся мітинг біля пам'ятника Тараса Григоровича Шевченка, присвячений Дню свободи і гідності, на якому були присутні мешканці селища та керівники державних установ.

    Першим до слова був запрошений перший заступник голови райдержадміністрації Черкун Іван Павлович.

    Другим до слова був запрошений заступник голови районної ради Бережний Віктор Олександрович.

     По завершенню офіційної частини мітинга, відбулося урочисте покладання квітів біля пям'ятника Тараса Григоровича Шевченка.

Будь-яка подія має початок і має кінець. Ми повинні свято вірити, що на нашу землю скоро прийде мир, бо такий народ, як наш - добрий, щирий, відвертий, заслуговує на мир, злагоду, процвітання.

Ми частинка народу. Без нас, без усіх нас немає ні народу, ні історії. І нам творить нову історію держави, що займе належне місце серед вільних і рівних країн планети.

Слава Україні! І вічна пам’ять героям!

 

   

 

Заходи проведені в Решетилівському районі на виконання плану з підготовки та відзначення в області 73-ї річниці вигнання нацистів з України.

 

 

"РЕШЕТИЛІВСЬКА ВИШИВКА" ТА "ПІСЕННА ТРАДИЦІЯ СЕЛА ЛУКА" ВКЛЮЧЕНІ ДО НАЦІОНАЛЬНОГО ПЕРЕЛІКУ НЕМАТЕРІАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

Міністерство культури УКраїни за рекомендацією Експертної ради з питань нематеріальної культурної спадщини при Мінкультури включило до Націаонального переліку нематеріальної культурної спадщини України два нових елементи: "Пісенна традиція села Лука Києво-Святошинського району Київської області" та "Технологія виконання вишивки "білим по білому" селища Решетилівка Решетилівського району Полтавської області" (наказ Міністерства культури України від 29.06.2017 року №561).

"Важливо вести системну і кропітку роботу із залученням експертів по відновленню і включенню унікального культурного надбання українців до Національного преліку нематеріальної культурної спадщини. Я радий, що нині цей список поповнюється унікальною решетилівською вишивкою, яка славила та і надалі славитиме полтавщину. Та якою, як я знаю, цікавляться навіть у далекій Японії. А також самобутні пісні Київщини, які демонструють древній пласт української культури, доносять в обрядових піснях наші тращиції та звичаї. Власне, ці речі і є тим фундаментом нашої держави, що творять нашу ідентичність. Ми моємо і надалі збирати ці прели аби зберегти і примножити їх для нащадків. Як держава ми продовжуватимемо готувати намінаційні досьє в частині нематеріальної культурної спадщини задля визнання їх ЮНЕСКО. Як це раніше було зроблено з "Козацькими піснями Дніпропетровщини" та "Петриківським розписом", - сказав Міністр культури України Євген Нищук.

Елемент "Технологія виконання вишивки "білим по білому" Селища Решетилівка Решетилівського району Полтавської області" вже давно є візитівкою краю. Її особливість у характерному поєднанні численних технік - до 5-7 одночасно. Поєднання лишви, ажурних мережок, вирізування, виколювання і особливо ювелірних технік - "солов'їні вічка", "зерновий вивід" - робить речі виконані в цій техніці справжнім твором високого мистецтва. При цьому розкривається все багатство і краса узорів, ювелірність їх виконання. Решетилівська вишивка "білим по білому" - своєрідний ходожній засіб, який асоціюється з красою морозних візерунків.

Основними носіями і центром збереження сучасної вишивки "білим по білому" є майстри та викладачі Решетилівського художнього професійного ліцею, вишивальниці приватної майстерні промислів "Соломія", викладачі та учителі Решетилівської дитячої школи мистецтв, Решетилівської гімназії імені І.Л. Олійника та творчі родини.

Нагадаємо, що на сьогодні до Національного переліку України включено 5 елементів нематеріальної культурної спадщини: Опішнянська кераміка, Косівська мальована кераміка, Кролевецькі ткані рушники, Петриківський розпис – українське декоративно-орнаментальне малярство ХІХ – ХХІ ст.ст., елемент «Козацькі пісні Дніпропетровщини».

Включення елементів до Національного переліку здійснюється на підставі рішення Експертної ради Міністерства культури України, до складу якої входять відомі фольклористи та етнографи.

 

Семінари

Вболіваючи за долю решетилівських «скарбів»

У конференц-залі Решетилівського художнього професійного ліцею днями пройшов семінар «Шляхи збереження традиційної вишивки «білим по білому» та рослинного килимарства селища Решетилівка, перспективи внесення їх до Списку елементів нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО».

На захід завітали чимало гостей: заступник директора Українського центру культурних досліджень В.В.Дем’ян, заступник начальника Управління культури ОДА В.В.Вождаєнко, заступник начальника Управління інфраструктури та туризму ОДА Л.М.Оніщук, заступник директора Полтавського краєзнавчого музею К.Б.Фесик, начальник відділу цього музею Л.В.Мартьянова, мистецтвознавець, історик мистецтва, заслужений працівник культури України В.М.Ханко, мистецтвознавець, викладач ДШМ Т.Л.Коваленко, в. о. директора районного краєзнавчого музею Ю.М.Кісіль, решетилівські майстри, працівники ліцею на чолі з директором Н.В.Бігун.

Семінар відкрила завідуюча сектором культури та туризму РДА Світлана Гудзь, яка привітала і зорієнтувала його учасників на активну роботу. Вона відзначила, що нікого з присутніх не треба переконувати, що решетилівські вишивка і килимарство варті бути у списках нематеріальної культурної спадщини і України, і ЮНЕСКО.

Заслужений майстер народної творчості України О.О.Бабенко, викладач ПНПУ імені В.Г.Короленка, висвітлив питання «Решетилівське рослинне килимарство — визначний феномен українського народного декоративного мистецтва». Він на власному прикладі, а саме після виходу його публікації на міжнародному сайті, переконався наскільки великий резонанс решетилівські килими викликають у іноземному культурному просторі. Їх справедливо сприймають як унікальне явище. Доповідач проаналізував історію нашого килима з часів кустарного виробництва і понині, відзначивши, що поштовхом до розвитку килимарства стали: унікальний елемент орнаменту, носії якого – наші талановиті майстри, а ще географічне розташування, знамениті решетилівські вівці. Окремим аспектом доповіді стала розповідь про фабрику ім. К.Цеткін, де у 80-х роках працював кожен 10-ий решетилівець (лише один килимарський цех нараховував більше 120-ти килимарниць). Вдягнений у оригінальний светр з пряденої вовни, О.О.Бабенко коментував цікаві фото з фабричних буднів. З теплими словами він відгукнувся про незмінного директора фабрики Л.С.Товстху, заслуженого художника і лауреата премії Шевченківська, талановитого адміністратора, художника, науковця та Н.Н.Бабенко – свою маму, заслуженого майстра народної творчості, шевченківського лауреата, головного художника фабрики, «Всесвіт і безмежний океан таланту й праці». Нині життя решетилівського килима підтримують О.О.Бабенко, В.І.Деркач, Н.Є.Дмитренко, Є.І. Пілюгін, О.Є.Пілюгіна, Н.І.Токова, П.П.Шевчук. Отже, є носії надбання, є профільний навчальний заклад та майстерня «Соломія», де готують майстрів і виготовляють килими.

Заслужений майстер народної творчості України Є.І.Пілюгін, тримаючи в руках гребінку зі 100-літньою історією надомниці Євдокії Жорник з В.Будищ, чия донька К.І.Юхименко трудилася майстром у решетилівському ПТУ-28, та клубок білосніжної вовни, сказав: «Творити чудеса майстру допомагає освіта. У нашому художньому ліцеї здавна готували кваліфікованих майстрів, зокрема килимарів. Є.І.Пілюгін наголосив і на важливості праці художників (картоньєрів), і що майбутні майстри народних промислів обов’язково вивчають рисунок, живопис, композицію, елементи фарбування, технології та ін. Чимало досвідчених вихованців ліцею рознесли свої таланти рідним краєм і Україною. Наша майстерня «Соломія» під керівництвом С.О.Колінченка теж підживлює розквіт килимарства, є й інші окремі ентузіасти. Згадавши славну історію колишньої фабрики, Є.І.Пілюгін зазначив, що нині хотілося б більшої уваги держави до промислів.

П.П.Шевчук, колись головний художник фабрики ім. К.Цеткін, нині викладач ліцею пригадав як у незнайому фабричну сферу вникав саме через вивчення музейних фондів. Так дізнався, що серед особливостей виробництва решетилівських килимів — кропітке виконання робіт в одну нитку. Панські килими, на відміну від селянських, вимагали розмаїтого фарбування природними барвниками. Тому роботи 200-300-річної давності після реставрації вражають свіжістю. Викладач пояснив різницю між килимом та гобеленом. Відзначив, що весь Радянський Союз виконував роботи на нашій фабриці і часто більш року доводилося стояти в черзі до цих робітників вищого класу. Успіх мали і вишивка, і килимарство, і ткацтво. Тому виробами зацікавилася діаспора, інші закордонні поціновувачі, які масово потребували продукції. А наші можновладці, хизуючись унікальними «презентами», мимохіть славили решетилівський бренд. Тому неможна, щоб славна історія наших промислів скінчилася на нинішньому поколінні.

Н.В.Вакуленко, заслужений майстер народної творчості України, викладач ліцею розповіла про «Заходи щодо популяризації елемента нематеріальної культурної спадщини «Технологія виконання вишивки «білим по білому» селища Решетилівка…». За її словами, є архівний факт, що одного разу письменниці, етнографу Олені Пчілці довелося представляти на конкурсі в Парижі дивотвори майстрів решетилівської фабрики. Коли у Франції не повірили, що це робота рук людських, а не машинна, Олена Петрівна привезла туди наших майстринь. Побачивши процес вишивки «на живо», журі було вражене…Задача сучасників – у популяризації ремесел. Цьому особливо сприяють «Решетилівська весна», місцеві й закордонні «вояжі» митців. А учням ліцею хочеться, щоб як колись вишивала вся Україна. Вишивка «білим по білому» загалом — не унікальне явище, але саме решетилівська, з традиційним орнаментом, поєднанням технік, справді неповторна. Навчаючи дітей з усіх регіонів, ліцей поширює ці знання державою і часто викладачі неочікувано в різних куточках країни упізнають «почерк» своїх випускників.
Участь у обговоренні тем взяли й інші митці. Заслужений майстер народної творчості Л.М.Пілюгіна вважає вишивку «коштовним камінчиком у мистецтві, а вишивку «білим по білому» — просто діамантом» і що наявність безлічі технік дає майстрам унікальні можливості. Вона пишається, що її роботи підкорюють широкі закордонні рубежі і зачитала вірш однієї з шанувальниць таланту, про «вишукану дивовиж … мережива ніжного, мов поле засніженого…», який викликав у залі оплески.

Н.І.Іпатій, заслужений майстер народної творчості, зауважила, що починала мистецький шлях з училища, навчаючись у прекрасних людей любові до старовини, вишивки, повазі до наставників. Прагнула опановувати і осучаснювати складну вишивку. А на фабриці її просто полонила вишивка на маркізеті. «Не кожен з учнів може стати майстром, для цього необхідні генетика, Божий дар і усього себе присвятити голці. Звісно, боляче дивитися на розвалену фабрику, але який же «гетьман» візьметься її відродити?» — говорила вона.

В.М.Ханко, автор більше 4 тисяч опублікованих праць, член Міжнародної асоціації критиків мистецтва при ЮНЕСКО, вважає, що підняті питання варті уваги з громадянської і державної точок зору. За дослідженнями науковців Полтавщина у числі двох найталановитіших регіонів України, зважаючи на співучість мови, унікальні вишивку, різьблення по дереву, обробку глини, металів та ін. У своїх енциклопедіях мистецтвознавець присвятив Решетилівщині, зокрема мистецькій, солідні публікації, навів чималі бібліографічні списки. Його серце відчуває, що наші люди закохані у прекрасне, і влада має на це зважати.

Наталія Дмитренко, зберігач фондів Полтавського художнього музею імені М.Ярошенка, наголосила на важливості майстер-класів для школярів, які вона проводить, та для студентів (їх організовує О.О.Бабенко). Т.Л.Коваленко, акцентувала, що дитяча школа мистецтв не стоїть осторонь популяризації народних промислів: розроблено відповідні програми, діють художні класи. Майстер-килимар В.І.Деркач звернув увагу, що для належного розвитку вишивки і килимарства необхідний механізм державної допомоги.

В.В.Дем’ян висловила подяку усім, хто наполегливо

Меню сайту
Пошук
Календар
«  Лютий 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 36